ро инші почуття, крім війни, й гуляня; бодай, про нїщо инше не думав. Він був щирий з рівними. Він був добрий такій мірі, в якій можна буде бути при його вдачі і тогдїшний від. Його зворушили дуже сльози нещасливої матері, й тільки се одно почуттє бентежило його і в задумі хилило його голову.
Його молодший брат, Андрій, мав чутя живійші, наче більше розвинені. Він учивсь охотнїйше і без тої натуги, з якою звичайно береть ся тяжка і дужа вдача. Він був більш вигадливий за свого брата, частїйше проводив у досить небезпечних походах, і деколи, дякуючи хитрим видумкам, викручував ся від кари, тогдї як його брат Остап, відложивши, як кажуть, попеченіє, скидав з себе свиту й лягав на долївку, і не думаючи просити ласки. Він теж горів жадобою лицарських подвигів, але в його душі будили ся инші почуття. Потреба любови спалахнула в ньому живо, коли йому минуло вісїмнайцять лїт, і все частїйше почала жіноча постать з'являтись в його палких мріях; слухаючи фільозофічних диспут, вія бачив її що хвилини: свіжу, чорнооку, нїжну. Перед ним без упину виринала її ясна, туга грудь, нїжна, прегарна, гола рука; навіть її одежа, що облїплювала її дївочі але дужі члени, дихала в його мріях якоюсь невимовною розкішю. Він пильно ховав перед товаришами ті зворушення палкої, молодечої душі, бо в
