ги. Бульба не зміг, щоб не зупинитись і не полюбуватись ним.
— Ех, як тяжко розвернув ся! Цур тобі, яка пишна фіґура! — промовив він, зупиняючи коня.
Справдї, то був досить цїкавий образ: Запорожець як лев розвернув ся на дорозї; гордо закинутий чуб займив на пів аршина землї; шаровари з червоного дорогого сукна були замазані дехтем, щоб показати повну зневагу до них. Полюбувавшись, Бульба протискав ся далї по тїсній вулицї, що була вся завалена майстрами, які тут же справляли своє ремесло і людьми всякої віри, що наповняли присїч, яка подобала на ярмарок й яка одягала і живила Сїч, що знала тільки гуляти та греміти з мушкетів.
Нарештї вони минули присїч і побачили кілька куренїв, покритих дерниною, або, по татарськи, повстю. Деякі були виряжені гарматами. Нїгде не було видно нї частоколу нї тих низеньких хаток з піддашями на низеньких деревляних стовпках, що були на присїчі. Невеликий вал і засїка без нїякої оборони показували страшну безпечність. Кілька дужих Запорожцїв, що лежали з люльками в зубах на самій дорозї, подивили ся на них байдуже і навіть не ворохнулись. Тарас обережно проїхав поміж ними, промовивши:
— Здорові були, панове!
