— Доброго здоровля й вам, — відповіли Запорожцї.
Всюди, по всїм полю, були розкидані купи народа. По опалених лицях було пізнати, що вони всї були загартовані в битвах, засмакували всяких невзгодин. Так отсе вона, Сїч! Отсе те гнїздо, звідкиля вилїтають ті горді і дужі, як льви! От звідкиля розливаєть ся козацька воля на всю Україну!
Подорожні виїхали на широкий майдан, де звичайно збирала ся рада. На великій перевернутій бочцї сидїв Запорожець без сорочки; він держав її в руках і повагом латав на нїй дїри. Їм знову заступила дорогу цїла юрба музикантів, серед яких вибивав гопака молодий Запорожець; заложивши на бакир шапку й розкладаючи руками, він тільки вигукував:
— Швидше грайте, музики! Не жалуй, Хомо, горівки православним христіянам!
І Хома з підбитим оком наливав усякому, хто хотїв, по здоровеннім кухлї. Довкола молодого Запорожця чотири старих вибивали досить дрібно ногами, кидались як вітер в бік, трохи не на голову музикам і потім били своїми срібними підковами втоптану землю. Земля глухо гудїла на весь округ, і в повітрі лунали далеко гопаки та дзвенїли підкови чобіт. Але один жвавійше за всїх вигукував і летїв за другими в танець. Чуприна розвівала ся на
