вали ся одні з другим, і тут же пішли розпитуваня: „А що Касиян? Що Бородавка? Що Колопер? Що Підсишок?” І чув у відповідь Тарас Бульба, що Бородавку повісили в Толопанї, що з Колопера здерли шкіру під Кизикирменом, що Підсишкову голову посолили в бочцї й вислали до самого Царгорода. Похилив голову старий Тарас і сумно прамавив: „Добрі козаки були!”
Вже з тиждень Тарас Бульба жив з синами на Сїчі. Остап і Андрій не дуже то інтересували ся військовою наукою. Сїч не любила морочити себе військовими вправами і тратити час; молодь виховувалась тільки на дїлї, в бою на війнї, яка через те вела ся майже без упину. Козаки уважали за річ нудну вчити ся якійнебудь дисциплїнї; хиба тільки стріляли до мети та деколи гарцювали на конях, ганяючись за звірем в степах та лугах. Остатнїй прочий час проводили на бенькетах, що так припали до широкої козацької душі. Вся Сїч була якимсь надзвичайним явищем: то було якесь невпинне бенкетуваннє, що почало ся гучно й загубило свій конець. Дехто ремісникував, дехто держав крамницї і торгував; але більша частина гуляла від ранку до вечера, поки в кишенї дзвенїло й поки здобуте до-
