бідним, погуляти і менї не доведесь надиви ся на них!
— Годї, годї голосити, стара! Не на те козак, щоб воловодититсь з бабами. Ти би сховала обох під спідницю тай сидїла-б на них, як квочка на яйцях. Йди лишень, йди та швидко покладь нам на стіл усього, що там є. Та не треба пампушків, медяників, маківників і прочих пундиків; тягни нам цїлого барана, козу давай, меди сороколїтні! Та горівки більш усього, не тої з прибагами, не з родзинками та всякими витребеньками, а чистої, пінявої, щоб грала й клекотїла як скажена!
Бульба повів своїх синів в комнату, звідкіля моторно вибігли дві дївчата-наймички в червоних намистах, що прибирали комнати. Вони, мабуть, налякали ся приїзду паничів, котрі не любили дарувати нїкому, або, скорше хотїли додержати дївочого звичаю: крикнули і мотнулись прожогом, побачивши мущину, й відтак довго закривати ся рукавом від сорому.
Комната була прибрана по смаку того часу, що живі спомини про нього остали ся тільки в піснях та народних думах, яких уже не співають на Українї слїпі кобзарі, тихо побренькуючи на бандурі перед гурмою народа, — по смаку того боєвого тяжкого часу, коли на Українї почали розгравати ся герцї і би-
