тви за унїю. Все було чисто вимазане барвистою глиною. На стїнах — шаблї, нагайки, сїти на птахів, неводи, і зброя, майстерно вироблений ріг на порох, золота уздечка на коня, і пута з срібними бляхами. Вікна в комнатї були маленькі, з круглими, тьмавими шибами, що подибують ся нинї тільки по старинних церквах; крізь них годї було дивити ся, не піднявши кватирку. Вікна і двері обведені були червоними обводами. На полицях по кутах стояли збанки, бутельки і пляшки з зеленого й синього шкла, всякі срібні кубки, позолочувані чарки ріжної роботи: венециянської, турецької, черкеської, — занесені в комнату Бульби ріжними дорогами через треті й четверті руки, що не рідко лунало ся в ті лицарські часи. Берестові лави довкола цїлої кімнати; під образами в передному кутї величезний стіл; широка піч із запічками, уступали й виступали, покрита пестрими кахлями, — все те було дуже знакоме нашим двом юнакам, що приходили до дому що року на вакациї, — приходили тому, бо в них не було ще своїх коний, і тому, що не було звичаю позваляти школярам їздити верхи. В них були тільки довгі чуби, за котрі мав право посмикати їх кождий козак, що носив уже шаблю. Аж тепер, коли скінчили академію, післав їм Бульба пару молодих лошаків із свого табуна.
