не гірке безталання припало в уділ мені? чи не лютий ти кат мій, моя доле жорстока? Всіх ти привела до ніг мені: найкращих шляхтичів з усього шляхетства, найбагатших панів, графів та іноземних баронів і весь, який є, цвіт нашого рицарства. Всім їм було вільно кохати мене, і за велике добро кожен з них мав би це. Рукою б тільки махнути мені, і всякий з них, найвродливіший, найпрекрасніший лицем і родом, став би моїм чоловіком. І ні до одного з них не причарувала ти мого серця, моя доля жорстока, а причарувала моє серце, мимо кращих вітязів землі нашої, до чужинця, до ворога нашого. За що ж ти, пречиста божа мати, за які гріхи, за які тяжкі лиходійства так невблаганно й нещадно караєш мене? В достатках і розкошах минали дні мої; найкращі дорогі страви й солодкі вина були мені їжею. І на що все це було? до чого воно все було? чи до того, щоб, нарешті, вмерти лютою смертю, якою не вмирає останній жебрак у королівстві? І мало того, що засуджена я на таку страшну долю, мало того, що перед кінцем своїм мушу бачити, як будуть умирати в нестерпучих муках батько й мати, для врятування яких двадцять разів готова я була б
