одно, що підошва, яку, коли розмочиш у воді, візьми, зігни, — вона й зігнеться.
Тяжко замислився Бульба. Згадав він, що велика влада у слабої жінки, що багато дужих погубляла вона, що податлива в цьому вдача Андрієва, і стояв він довго, як укопаний, на однім місці.
— Слухай, пане, я все розкажу панові, — говорив єврей: — тільки почув я галас і побачив, що проходять у міську браму, я вхопив з собою про всяк случай разок перлів, бо в місті є красуні й шляхтянки: а коли є красуні й шляхтянки, сказав я собі, то їм і їсти нічого, а перли все таки куплять. І як тільки хорунжого слуги пустили мене, я побіг на воєводин двір продавати перли. Розпитав у служниці-татарки: буде весілля зараз, як тільки проженуть запорожців. Пан Андрій обіцяв прогнати запорожців.
— І ти не вбив тут же на місці його, чортового сина? — скрикнув Бульба.
— За що ж убивати? він передався доброю волею. Чим чоловік винен: там йому краще, туди й передався.
— І ти бачив його в саме лице?
— Їй-богу, в саме лице! такий славний вояка! від усіх показніший. Дай йому бог здо-
