ров'я, мене зараз пізнав; і коли я підійшов до нього, зараз же сказав…
— Що ж він сказав?
Він сказав… перше кивнув пальцем, а тоді вже сказав: „Янкель!“. А я: „Пане Андрію!“ — кажу. „Янкель, скажи батькові, скажи братові, скажи козакам, скажи запорожцям, скажи всім, що батько тепер не батько мені, брат не брат, товариш не товариш, і що я з ними буду битися з усіма, з усіма буду битися!“
— Брешеш, чортів Юдо! — закричав, нестямившись, Тарас: — брешеш, собако! Ти й Христа розп'яв, проклятий богом чоловік! Я тебе вб'ю, сатано! тікай звідси, бо тут же тобі й смерть! — сказавши це, Тарас вихопив свою шаблю. Зляканий єврей враз припустив з усієї сили, як тільки могли видержати його тонкі, сухі литки. Довго біг він не оглядаючись між козацьким табором і потім далеко по всьому чистому полю, хоч Тарас зовсім не гнався за ним, розмисливши, що нерозумно зганяти запал на першому, хто нагодився.
Тепер пригадав він, що бачив минулої ночі Андрія, як проходив той табором з якоюсь жінкою, і похилив сиву голову; а все ще не
