пани-браття, — так почав він: — послухайте, діти, старого. Мудро сказав кошовий, і як голова козацького війська, що повинен оберегати його й піклуватися про військовий скарб, мудрішого нічого він не міг сказати. От що! Це хай буде перша моя мова. А тепер послухайте, що скаже моя друга мова. А ось що скаже моя друга мова: велику правду сказав і Тарас полковник, дай боже йому довгого віку, і щоб таких полковників було біліше на Україні. Перша повинність і перша честь козака є додержати товариства. Скільки живу я на віку, не чув я, пани браття, щоб козак покинув де чи продав якнебудь свого товариша. І ті і другі нам товариші — менше їх чи більше, все одно, всі товариші, всі нам дорогі. Так ось яка моя мові: ті, кому милі захоплені татарами, нехай рушають за татарами, а кому милі полонені ляхами і не хочеться покидати правого діла, нехай зостаються. Кошовий з обов'язку піде з одною половиною за татарами, а друга половина обере собі наказного отамана. А наказним отаманом, коли хочете послухати білої голови, не гоже бути нікому іншому, як тільки одному Тарасові Бульбі. Нема з нас нікого рівного йому в доблесті.
