тільки, щоб при них були стоги хліба, скирти та кінські табуни їх, та щоб були цілі в льохах запечатані меди їх; переймають чортзна які бусурменські звичаї; цураються мови своєї: свій з своїм не хоче говорити; свій свого продає, як продають бездушну тварину на торговому ринку. Милість чужого короля, та й не короля, а паскудна милість польського магната, що жовтим чоботом своїм б'є їх у пику, дорожча їм над усяке братерство; але й в останнього падлюки, який він не є, хоч весь вивалявся він у сажі і в поклонництві, є і в того, братці, крихітка руського почуття; і прокинеться воно колинебудь, і вдариться він, бідолашний, об поли руками; схопить себе за голову, проклявши голосно підле життя своє, готовий муками спокутувати ганебне діло. Нехай же знають вони всі, що таке значить в руській землі товариство. Вже як на те пішло, щоб умирати, то нікому ж з них не доведеться так умирати! нікому, нікому! не вистачить у них на те мишачої натури їх!
Так говорив отаман і, коли скінчив мову, все ще потрясав посріблілою в козацьких ділах головою; всіх, хто стояв, дуже пройняла така мова, дійшовши аж до самого серця;
