та не в добрий час, видно, наскочило: з одного полетіла голова, другий перевернувся, відступивши; поцілило списом у ребро третьому; четвертий був відважніший, ухилився головою від кулі, і влучила в кінські груди гаряча куля — звівся диба скажений кінь, грякнувся об землю і задавив під собою вершника. — Добре, синку! добре, Остапе! — кричав Тарас: — ось я слідком за тобою. — А сам усе відбивався від нападників. Рубається й б'ється Тарас, сипле гостинці тому й другому на голову, а сам дивиться все вперед, на Остапа, і бачить, що вже знову схопилося з Остапом мало не восьмеро разом. — Остапе, Остапе! не піддавайся! — Але вже подужують Остапа; вже один накинув йому на шию аркан, уже в'яжуть, вже беруть Остапа.
— Ех, Остапе, Остапе! — кричав Тарас, пробиваючись до нього, рубаючи на капусту стрічного й перестрічного. — Ех, Остапе, Остапе!.. — Та як важким каменем ударило в ту ж хвилину його самого; все закрутилося й перевернулось в очах його. На мить блиснули перед ним всуміш голови, списи, дим, виблиски вогню, гілля з деревним листям, що майнуло йому в самі очі. І гримнувся він, як підрубаний дуб, на землю. І туман повив його очі.
