— Ой, пане, нащо ходити? Нам же цим не помогти вже.
— Ходім! — уперто сказав Бульба, і єврей, як нянька, зітхаючи, поплентався слідом за ним.
Майдан, де мала відбуватися кара, не важко було розшукати: народ сунув туди з усіх боків. У тодішній грубий вік це було одно з найцікавіших видовищ не тільки для черні, а й для вищих класів. Сила старих найпобожніших жінок, сила молодих дівчат і жінок найполохливіших, яким потім всю ніч ввижалися закривавлені трупи, які кричали спросоння так голосно, як тільки може крикнути п'яний гусар, не пропускали одначе нагоди поцікавитися. — Ах, які муки! — кричало багато з них в істеричній пропасниці, заплющуючи очі й одвертаючись, а проте вистоювали іноді чимало часу. Інший, і рота роззявивши, і руки витягши вперед, бажав би скочити всім на голови, щоб звідти побачити краще. З юрби вузьких, невеликих і звичайних голів висував своє товсте обличчя різник, стежив за всім процесом з виглядом знавця і розмовляв короткими словами з майстром зброї, якого називав кумом, бо в свята напивався з ним в одному шинку.
