Деякі палко розмовляли, інші навіть билися об заклад, але більша частина була таких, які на весь світ і на все, що трапляється в світі, дивляться, колупаючи пальцем у своєму носі. На передньому плані, коло самих усанів, що складали городову гвардію, стояв молодий шляхтич, чи то він здавався шляхтичем, у військовім убранні, який надів на себе геть усе, що в нього було, так що на його квартирі зоставалась тільки подрана сорочка та старі чоботи. Два ланцюжки, один поверх одного, висіли у нього на шиї з якимсь дукатом. Він стояв з коханкою своєю, Юзисею, і раз-у-раз оглядався, щоб хтонебудь не замазав її шовкової сукні. Він пояснив їй чисто все, так, що вже нічогісінько не можна було додати. — Ось оце, душечко Юзисю, — казав він, — весь народ, що ви бачите, прийшов за тим, щоб подивитися, як будуть карати смертю злочинців. А он той, душечко, що ви бачите, держить у руках сокиру та інші інструменти, то кат, і він буде карати. І як почне колесувати та інші робити муки, то злочинець ще буде живий; а як відрубають голову, то він, душечко, зараз і вмре. Перше буде кричати й рухатися, а як тільки відрубають голову, тоді йому не
