Вони йшли з відкритими головами, з довгими чубами. Бороди в них повиростали; йшли вони ні боязко, ні понуро, а з якоюсь тихою гордовитістю; їх одежа з дорогого сукна зносилася й теліпалась на них ветхими клаптями; вони не дивились і не кланялись народові. Попереду всіх ішов Остап.
Що почув старий Тарас, коли побачив свого Остапа? Що було годі в його серці? Він дивився на нього з юрби і не пропустив ні одного руху його. Вони підійшли вже до місця кари. Остап зупинився. Йому першому доводилося випити цю тяжку чашу. Він глянув на своїх, підняв руку вгору і промовив голосно: — Дай же боже, щоб усі, які тут стоять єретики, не почули, нечестиві, як мучиться християнин! Щоб ні один з нас не промовив ні одного слова! — Після цього він підійшов до ешафота.
— Добре, синку, добре! — сказав тихо Бульба і понурив у землю свою сиву голову.
Кат зірвав з Остапа ветхе лахміття; йому ув'язали руки й ноги в навмисне зроблені станки і… не будемо бентежити читачів картиною пекельних мук, від яких догори стало б їх волосся. Вони були виплід тодішнього грубого, лютого віку, коли людина вела ще
