рали на вулицю. Часом він забирався і на вулицю аристократів, у теперішньому старому Києві, де жила українська й польська шляхта, і доми були побудовані з деякою вигадливістю. Одного разу, коли він загавився, мало не наїхав на нього ридван якогось польського пана, і візниця з престрашними вусами, що сидів на козлах, оперезав його досить ретельно бичем. Молодий бурсак скипів: з божевільною сміливістю ухопився він могучою рукою своєю за заднє колесо і спинив ридван. Та кучер, боячись прочухана, стьобнув по конях, вони рвонули — і Андрій, на щастя встигши одсмикнути руку, гепнувся на землю прямо лицем у болото. Надзвичайно дзвінкий гармонійний сміх розлігся над ним. Він звів очі і побачив коло вікна красуню, якої ще зроду не бачив: чорнооку й білу, як сніг, осяяний вранішнім рум'янцем. Вона сміялася від усієї душі, і сміх надавав блискучої сили її сліпучій красі.
Він оторопів. Він дивився на неї, зовсім стерявшись, неуважно обтираючи з обличчя свого болото і ще більше ним замазуючись. Хто б вона була, ця красуня? Він хотів був довідатись від двірні, що купою, в багатих убраннях, стояла за ворітьми, оточивши мо-
