Степ щодалі, то ставав прекрасніший. Тоді увесь південь, усе те просторище, що становить теперішню Новоросію, до самого Чорного моря, було зеленою цілинною пустинею. Ніколи плуг не проходив по незмірних хвилях диких рослин. Самі тільки коні, ховаючись у них, як у лісі, толочили їх. Нічого в природі не могло бути кращого. Вся поверхня землі являла собою зелено-золотий океан, по якому бризнули мільйони всяких квітів. Крізь тонкі, високі стебла трави прозирали блакитні, сині й лілові волошки; жовтий дрок вискакував угору своєю пірамідальною верхівкою; біла кашка зонтикуватими шапками майоріла на поверхні; занесений бозна звідки колос пшениці наливався в гущині. Біля тонкого їх коріння шмигали куропатки, витягши свої шиї. Повітря було повне тисячами всякого пташиного висвисту. В небі нерухомо стояли шуліки, розплатавши свої крила і непорушно затопивши очі свої в траву. Крик табуна диких гусей, що сунув стороною, одгукався бозна в якому далекому озері. З трави зносилася мірними вимахами чайка і розкішно купалася в синіх хвилях повітря. Ось вона зникла в високостях і тільки мигтить одною чорного цяткою.
