Ось вона перевернулася крилами і блиснула проти сонця. Лихий вас бери, степи, які ви хороші!
Наші подорожні на кілька хвилин тільки спинялися на обід, при чому загін з десяти козаків, що їхав з ними, злазив з коней, одв'язував дерев'яні боклажки з горілкою та тикви, уживані за посуд. Їли самий хліб з салом чи коржі, пили тільки по одній чарці, єдино щоб підкріпитися, бо Тарас Бульба ніколи не дозволяв напиватися в дорозі, і правили далі путь до вечора. Увечері весь степ зовсім одмінявся. Все барвисте просторище його охоплювалося останнім яскравим відблиском сонця і помалу темніло так, що видно було, як тінь перебігала по ньому, і воно ставало темнозеленим; випари здіймалися густіше, кожна квітка, кожна травинка видавала амбру; і весь степ курів пахощами. По небу, зблакитна-темному, наче велетенським пензлем, наляпані були широкі смуги з рожевого золота; зрідка біліли клаптями легкі й прозорі хмарки, і найсвіжіший, чарівний, як морські хвилі, вітрець ледве гойдався на верхівках трави і ледве торкався до щік. Вся музика, що звучала вдень, стихала і замінялася на іншу. Рябі ховрашки вила-
