зили з нір своїх, ставали на задні лапки і висвистували на весь степ. Сюрчання коників чулося дужче. Часом з якогось самотнього озерця долітав крик лебедя і сріблом відгукувався в повітрі. Подорожні, спинившись серед полів, вибирали нічліг; розкладали вогонь і ставили на нього казан, у якому варили собі куліш; пара здіймалася і скісно парувала на повітрі. Повечерявши, козаки лягали спати, пустивши по траві спутаних коней своїх. Вони розлягалися на свитках. На них прямо дивилися нічні зорі. Вони чули своїм ухом весь незчисленний світ комах, яких повно було в траві, весь їх тріск, свист, стрекіт, усе це звучно лунало серед ночі, очищалося в свіжому повітрі і колисало дрімотний слух. Коли ж хто з них підводився і вставав на часинку, то йому здавався степ засіяним блискучими іскрами світляних черваків. Іноді нічне небо в різних місцях освітлювалося далекою загравою від випалюваного по лугах та річках сухого комишу, і темний ключ лебедів, що летіли на північ, раптом освітлювався срібно-рожевим світлом, і тоді здавалося, що червоні хустки літали по темному небу.
Подорожні їхали без ніяких пригод. Ніде
