не траплялося їм деревини: все той самий безкраїй, вільний, прекрасний степ. Часом тільки збоку синіло верхів'я далекого лісу, що тягся по берегах Дніпра. Один лише раз Тарас показав синам на маленьку, зачорнілу в далекій траві цятку, сказавши: — Дивіться, діти, он скаче татарин! — Маленька голівка з вусами втопила здалека прямо в них вузенькі очі свої, нюхнула повітря, як гонча собака, і, як серна, зникла, побачивши, що козаків було тринадцять чоловік. — Ану, діти, спробуйте наздогнати татарина! І не пробуйте; довіку не впіймаєте: в нього кінь прудкіший за мого Чорта. — Одначе ж Бульба вжив застережних заходів, побоюючись схованої денебудь засідки. Вони прискакали до невеличкої річки, званої Татаркою, що вливається в Дніпро, кинулися в воду з кіньми своїми і довго пливли нею, щоб приховати свій слід, і тоді вже, вийшовши на берег, держали путь далі.
Через три дні після цього вони були вже недалеко від місця, що було метою їхньої подорожі. В повітрі раптом захолодало: вони почули близкість Дніпра. Ось він виблискує в далині і темною смугою відділився від горизонту. Він віяв холодними хвилями і сте-
