хустки. Татарин повертав на рожнах баранячі котки з тістом[1]. Єврей, виставивши вперед свою голову, цідив з бочки горілку. Та перший, хто трапився їм назустріч, це був запорожець, що спав на самій середині дороги, розкинувши руки й ноги. Тарас Бульба не міг не спинитися й не полюбуватися на нього.
— Ех, як важно вивернувся! Диви, яка пишна фігура! — казав він, спинивши коня. Справді, це була картина досить смілива: запорожець, як лев, простягся на дорозі. Закинутий гордо чуб його захоплював на піваршина землі. Шаровари з дорогого кармазину були замазані дьогтем, щоб показати повну до них зневагу. Полюбувавшись, Бульба пробирався далі тісною вулицею, захряслою майстровими, що тут же справляли ремесло своє, і людьми всіх націй, що наповнювали це передмістя Січі, яке скидалося на ярмарок і яке вдягало й годувало Січ, що вміла тільки гуляти та палити з рушниць.
Нарешті, вони минули передмістя і побачили кілька розкиданих куренів, укритих дерном, або, по-татарському, повстю. Деякі були заставлені гарматами. Ніде не видно було
- ↑ Смажив на рожні баранячу голову в тісті.
