огорожі чи тих низеньких домиків з піддашшями на низеньких дерев'яних стовпчиках, що були в передмісті. Невеликий вал та засіка[1], ніким не вартовані, свідчили про страшенну безтурботність. Кілька дужих запорожців, лежачи з люльками в зубах на самій дорозі, подивилися на них досить байдуже і не рухнулися з місця. Тарас обережно проїхав з синами проміж них, сказавши: — здорові, панове! — Здорові й ви! — відповіли запорожці. Скрізь по всьому полю мальовничими купками рябіли люди. З смаглявих облич знати було, що всі вони були загартовані в боях, зазнали всяких знегод. Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді й дужі, як леви! Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну! Подорожні виїхали на просторий майдан, де звичайно збиралася рада. На великій перекинутій бочці сидів запорожець без сорочки; він держав її в руках і помалу зашивав на ній дірки. Їм знову заступила дорогу ціла юрба музик, в середині яких витанцьовував молодий запо-
- ↑ Засіка — зрубані цілими дерева, що завалюють простір перед валом фортеці і утрудняють доступ до неї.
