танець, найвільніший, найнесамовитіший, який тільки бачив колинебудь світ і який, за його могутніми вигадниками, названо козачком.
— Ех, коли б не кінь! — вигукнув Тарас: — пішов би, далебі, пішов би сам у танець.
А тим часом у юрбі стали стріватися й поважані за заслуги всією Січчю сиві, старі чуби, що не раз бували старшинами. Тарас незабаром стрів силу знайомих облич. Остап та Андрій тільки й чули привітання: — А! це ти, Печериця! Здоров, Козолуп! — Звідки бог несе тебе, Тарасе? — А ти як сюди зайшов, Долото? Здоров, Кирдяга! Здоров, Густий! Чи гадав я, що тебе побачу, Ремінь? — І вітязі, що зібралися з усього розгульного світу східної Росії, цілувалися один з одним і тут пішли розпити: — А що Касян? що Бородавка? що Колопер? що Підсишок? — і чув тільки на відповідь Бульба, що Бородавку повішено в Толопані, що з Колопера здерто шкуру під Кізікірменом, що Підсишкова голова посолена в бочці і відіслана в самий Царгород. Похилив голову старий Бульба і роздумливо сказав: — Добрі були козаки!
