засукавши рукав: — подивлюся я, що за мастак ти в кулаці!
І батько з сином, замість привітання після давньої розлуки, почали садити один одному стусани і в боки, і в поперек, і в груди, то відступаючи й оглядаючи, то знов наступаючи.
— Дивіться, люди добрі: здурів старий! зовсім з глузду з'їхав! — казала бліда, худорлява й добра мати їх, що стояла коло порога і не встигла ще обняти ненаглядних дітей своїх. — Діти приїхали додому, більше року їх не бачили, а він вигадав не знать що: навкулачки битися!
— Та він славно б'ється! — казав Бульба, спинившись. — Їй-богу, добре! — говорив він, віддихуючись: —так, що хоч би й не пробувати. Добрий буде козак!
— Ну, здоров, синку! почоломкаємось! — І батько з сином стали цілуватися. — Добре, синку! Отак лупцюй кожного, як мене гамселив. Нікому не спускай! А все таки кумедне на тобі убрання. Що це за мотуз висить? А ти, бейбасе, чого стоїш і руки спустив? — казав він, звертаючись до молодшого. — Чого ж ти, песький сину, не лупцюєш мене?
— Ще що вигадай! — казала мати, обнімаючи тим часом молодшого. — І зайде ж у
