тут не було? Ця дивна республіка була якраз потребою того часу. Охочі до вояцького життя, до золотих кубків, пишної парчі, дукатів і реалів[1] повсякчас могли знайти собі тут роботу. Самі тільки прихильники жінок не могли знайти тут нічого, бо навіть на передмісті Січі не сміла показуватися ні одна жінка.
Остапові й Андрієві здавалося надзвичайно дивним, що при них же приходила на Січ гибіль народу, і хоч би хто спитав їх, звідки вони, хто вони і як їх звуть. Вони приходили сюди, наче б поверталися до своєї власної хати, звідки тільки за годину перед тим вийшли. Прибулий являвся тільки до кошового[2], який звичайно казав: — Здоров, у Христа віруєш? — Вірую! — відповідав прибулий. — І в тройцю святу віруєш? — Вірую! — І до церкви ходиш? — Ходжу. — Ану, перехрестись! — Прибулий хрестився. — Ну, добре! — відповідав кошовий: — іди ж до котрого сам знаєш куреня. — На цьому й кінчалася вся церемонія. І вся Січ молилася в одній церкві і готова була боронити її до останньої краплі крові, хоч і чути не хотіла про піст та
