Кошовий не дав відповіді на цей запит. То був упертий козак. Він трохи помовчав і потім сказав: — А війні все таки не бувати.
— Так не бувати війні? — спитав знову Тарас.
— Ні.
— То вже й думати про це годі?
— І думати про це годі.
— Стривай же ти, чортів кулак! — сказав собі Бульба: — знатимеш ти мене! — і тут таки поклав помститися кошовому.
Змовившись з тим та другим, урядив він усім гульню, і підпилі козаки, скількись чоловік, рушили прямо на майдан, де стояли прив'язані до стовпа літаври, у які звичайно били збір на раду. Не знайшовши палиць, що переховувались завжди в довбиша, схопили вони по поліну в руки і давай ними калатати. На вибивання перш за всіх прибіг Довбиш, високий чоловік з одним тільки оком, не зважаючи однак на те, страшенно заспаним.
— Хто сміє бити у літаври? — закричав він.
— Цить! Бери свої палиці та й вибивай, коли тобі велять! — відповіла підпила старшина.
