Довбиш зараз же витяг з кишені палиці, які він узяв з собою, дуже добре знаючи кінець таких пригод. Вдарили літаври — і швидко на майдан, як джмелі, стали збиратися чорні купи запорожців. Всі позбиралися в кола, і після третього вибивання показалася нарешті старшина: кошовий з булавою в руці, ознакою його гідності, суддя з військовою печаткою, писар з каламарем і осавул з жезлом. Кошовий та старшина поздіймали шапки й поклонилися на всі боки козакам, що гордо стояли, взявшись руками в боки.
— Що значать ці збори, чого хочете, панове? — сказав кошовий. Лайка та галас не дали йому говорити.
— Клади булаву! Клади, чортів сину, зараз же булаву! Не хочемо тебе більше! — гукали з юрби козаки. Декотрі з тверезих куренів хотіли, здавалось, опиратися; та курені, і п'яні і тверезі, пішли навкулачки. Галас і гомін здіймали тепер усі.
Кошовий хотів був говорити, але почуваючи, що розбушована, свавільна юрба може за це прибити його на смерть, що завжди майже буває в таких випадках, уклонився низенько, поклав булаву і зник у юрбі.
— Звеліте, панове, і нам покласти клей-
