Всі кандидати, почувши названими свої ймення, зараз же повиходити з юрби, щоб не дати ніякого приводу думати, ніби вони допомагали власною участю своєю виборам.
— Кирдягу! Кирдягу! — лунало дужче за інші вигуки. — Бородатого! — Заходилися доводити діло кулаками, і Кирдяга переміг.
— Ідіть по Кирдягу! — загукали. Чоловік з десяток козаків тут же вийшли з юрби; деякі з них ледве держалися па ногах, — до такої міри встигли набратися, і — рушили прямо до Кирдяги оповістити йому про його обрання.
Кирдяга, хоч і старезний, але розумний козак, давно вже сидів у своєму курені і мов би ні про що й не відав, що діялося.
— Що, панове, чого вам треба? — спитав він.
— Іди, тебе обрали на кошового.
— Змилуйтесь, панове! — сказав Кирдяга: — де мені бути гідним такої честі! де мені бути кошовим! Та в мене й розуму не вистачить справляти таку посаду. Хіба ж то нікого кращого не знайшлося на ціле військо?
— Іди, тобі кажуть, — кричали запорожці. Двоє з них схопили його під руки, і, як не опинався він ногами, таки притягли його нарешті на майдан, частуючи лайкою, підштовхуючи ззаду кулаками, стусанами та умовля-
