ючи: — Не огинайся ж, чортів сину! Приймай же честь, собако, коли тобі дають її! — Таким способом введено було Кирдягу в козацьке коло.
— Що, панове? — загукали на весь народ ті, що привели його: — згодні ви, щоб оцей козак був у нас за кошового?
— Всі згодні! — закричала юрба і від крику довго гриміло все поле.
Один із старшини узяв булаву і підніс її новообраному кошовому. Кирдяга, за звичаєм, зараз же відмовився. Старшина підніс удруге; Кирдяга відмовився і вдруге, і потім уже за третім разом узяв булаву. Схвальний крик розлягся по всій юрбі, і знов далеко загуло від козацького крику все поле. Тоді виступило з середини народу четверо найстаріших сивоусих і сивочупринних козаків (надміру старих не було на Січі, бо ніхто з запорожців не вмирав своєю смертю) і, взявши кожен в руки землі, що на той час від недавнього дощу розтворилась у грязюку, поклали її на голову йому. Мокра земля стекла з його голови, потекла по вусах і по щоках і все обличчя замазала йому болотом. Але Кирдяга стояв, не рухаючись з місця, і дякував козакам за виявлену честь.
