присниться! Ми з запорожцями як брати рідні…
— Як? щоб запорожці були з вами брати? — гукнув один з юрби: — не діждете, прокляті жиди! В Дніпро їх, панове, всіх потопити поганців!
Ці слова були сигналом, євреїв розхапали по руках і почали жбурляти в хвилі, жалібний крик розлігся з усіх боків; але суворі запорожці тільки сміялися, бачачи, як ноги євреїв у патинках та панчохах метлялися в повітрі. Сердешний оратор, що сам накликав на свою шию лихо, вискочив з кафтана, за який було його вхопили, в самому строкатому вузькому камзолі схопив за ноги Бульбу і жалібним голосом благав: — Великий пане, ясновельможний пане! Я знав і брата вашого, покійного Дороша. Був вояка на окрасу всьому рицарству. Я йому вісімсот цехінів[1] дав, як треба було викупитися з полону у турків.
— Ти знав брата? — спитав Тарас.
— Їй-богу, знав: великодушний був пан.
— А як тебе звати?
— Янкель.
— Добре, — сказав Тарас, і потім, подумав-
- ↑ Золоті монети.
