ши, звернувся до козаків і мовив так: — жида завжди буде час повісити, коли треба буде, а на сьогодні віддайте його мені.
Сказавши це, Тарас повів його до свого обозу, біля якого стояли козаки його. — Ну, лізь під воза, лежи там і не ворушись, а ви, братці, не випускайте жида.
Сказавши це, він рушив на майдан, бо давно вже збиралася туди уся юрба. Всі кинули вмить берег та спорядження човнів, бо малося йти тепер у сухопутний, а не в морський похід, і не судна та козацькі чайки[1] потрібні були, а вози й коні. Тепер уже всі хотіли в похід і старі й молоді, всі за радою всієї старшини, курінних, кошового і з волі всього запорізького війська поклали йти прямо на Польщу помститися за все лихо і наругу з віри й козацької слави, набрати здобичі з міст, запалити пожар по селах та хлібах, пустити далеко по степу про себе славу. Все тут же підперізувалося й озброювалося. Кошовий виріс на цілий аршин. Це вже не був той несміливий виконавець легковажних бажань вільного народу. Це був необмежений повелитель, це був деспот, що вмів тільки
- ↑ Човни.
