повелівати. Усі свавільні й гульливі рицарі струнко стояли в лавах; шанобливо похиливши голови, не сміючи звести очей, коли кошовий роздавав веління: роздавав він їх тихо, не викрикуючи, не кваплячись, але роздільно, як старий і добре досвідчений у справі козак, що не вперше здійснював розумно задумані подвиги.
— Обдивіться, всі обдивіться гарненько! — так казав він: — посправляйте вози й мазниці, спробуйте зброю. Не набирайте багато з собою одежі: по сорочці та по двоє шароварів на козака, та по горщику саламахи й товченого проса — більше щоб і не було ні в кого. Про запас буде на возах усе, що треба. По парі коней щоб було в кожного козака. Та пар двісті узяти волів, бо на переправах і багнистих місцинах потрібні будуть воли. Та ладу додержуйте, панове, більше всього. Я знаю, є поміж вас такі, що тільки бог пошле яку здобич — давай зараз драти китайку та дорогі оксамити собі на онучі. Киньте таку чортову звичку, геть кидайте всяке спідниччя, беріть саму тільки зброю, коли трапиться добра, та червінці чи срібло, бо то річ укладиста і знадобиться у всякій пригоді. Та ось вам, панове, наперед кажу: коли хто в по-
