приставляти всякий харч так дешево, як ще ні один єврей не продавав. Їй-богу, так, їй-богу, так. — Знизав плечима Тарас Бульба, подивувався з меткої єврейської натури і від'їхав до табору.
Незабаром увесь польський південний захід опинився в пазурях страху. Скрізь пролетіли чутки: — Запорожці! показалися запорожці! — Все, що могло рятуватись, рятувалося, все знімалося з місця й розбігалось, за звичаєм того безладного, безтурботного віку, коли не зводили ні фортець, ні замків, а як попало ставив на час солом'яне житло своє чоловік. Він думав: — Не витрачати ж на хату працю й гроші, коли й так її змете татарський наскок. — Все сполошилося; хто міняв воли й плуга на коня та рушницю і вирушав у полки; хто ховався, женучи худобу й забираючи, що тільки можна було забрати. Траплялися часом дорогою й такі, що збройною рукою зустрічали гостей; але більше було таких, які тікали завчасу. Усі знали, що тяжко мати справу з буйною й
