Сторінка:Гоголь М. Тарас Бульба (1937).djvu/71

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ченців сказати, що вони не так поводяться, як слід, що між запорожцями і урядом стоїть згода, що вони ламають свій обов'язок супроти короля, а з тим разом і всяке народне право. — Скажи епіскопові від мене й від усіх запорожців, — сказав кошовий, — щоб він нічого не боявся: це козаки ще тільки запалюють та розкурюють свої люльки. — І незабаром величезне абатство оповилося всеруйнуючим полум'ям, і колосальні готичні вікна його суворо дивились крізь розділені хвилі вогню. Юрби ченців, євреїв, жінок, тікаючи, раптом звелелюднили ті міста, де була хоч якась надія на гарнізон та городове рушення.[1] Запізніла допомога з невеликих полків, яку часом висилав уряд, або не могла знайти їх, абож лякалася, показувала п'яти при першій зустрічі і втікала на бистрих конях своїх. Траплялося, що багато воєначальників королівських, які до того часу перемагали в попередніх боях, зважувалися, об'єднавши свої сили, стати грудьми проти запорожців. І тоді найбільше пробували себе молоді козаки, що цуралися грабіжництва, користі й безсилого ворога, а палали бажанням показати себе

  1. Міська міліція, ополчення.