добрий полковник, та ще такий, що й батька за пояс заткне!
Андрій весь поринув у чарівну музику куль і мечей. Він не знав, що то значить обмірковувати, чи розраховувати, чи виміряти наперед свою й чужу силу. Шалену нігу й захват вбачав він у бою. Бенкетне ввижалося йому в ті хвилини, коли розпалиться у чоловіка голова, в очах усе мигтить і сплутується, летять голови, з громом падають на землю коні, а він мчить, як п'яний, серед свисту куль, серед шабельного блиску і завдає всім удари і не чує завданих йому. Не раз дивувався батько також і з Андрія, бачачи, як він, Андрій, тільки під впливом запального захвату, кидався на те, на що ніколи не зважився б спокійний і розумний, і одним шаленим наскоком своїм чинив такі чудеса, з яких не могли не дивуватися постарілі в боях. Дивувався старий Тарас і казав: — І цей добрий, не взяв би його враг, вояка: не Остап, а добрий, добрий теж вояка!
Військо поклало йти прямо на місто Дубно, де, як ходили чутки, було чимало скарбу й багатих обивателів. За півтори доби похід був зроблений, і запорожці показалися перед
