містом. Жителі вирішили оборонятися до останньої сили й спромоги і краще хотіли вмерти на майданих та вулицях перед своїми порогами, ніж допустити ворога в доми. Високий земляний вал оточував місто; де вал був нижчий, там висувався мур, абож дім, що правив за батарею, або, нарешті, дубовий частокіл. Гарнізон був сильний і відчував вагу свого діла. Запорожці були жарко полізли на вал, та їх зустріли сильною картеччю. Міщани й міські обивателі, видно, теж не хотіли бути без діла і стояли купою на міському валу. В очах їх можна було читати одчайдушний опір; жінки так само вирішили взятися до діла, і на голови запорожцям полетіли каміння, бочки, горшки, гарячий вар і нарешті мішки піску, що сліпив очі. Запорожці не любили мати справи з фортецями; вести облоги не їхня була робота. Кошовий звелів відступити і сказав: — Нічого, пани браття, ми відступимо; та будь я поганий татарин, а не християнин, коли ми випустимо їх хоч одного з міста; нехай вони всі виздихають, собаки, з голоду. — Військо, відступивши, облягло все місто і знечев'я заходилося плюндрувати околиці, випалюючи навколишні села, скирти немолоченого хліба та напускаючи
