Бульба з нагоди приїзду синів звелів скликати всіх сотників і всю полкову старшину, хто тільки був на місці; і як прийшли двоє з них та осаул Дмитро Товкач, старий його товариш, він їм зараз же представив синів, кажучи: — Ось дивіться, які молодці! на Січ їх незабаром пошлю. — Гості привітали і Бульбу і обох юнаків, і сказали їм, що добре діло роблять, і що немає кращої науки молодій людині, як Запорізька Січ.
— Ну ж, пани брати, сідай усяк, де кому краще, до столу. Ну, синки! найперше вип'ємо горілки! — так говорив Бульба. — Боже, благослови! Будьте здорові, синки: І ти, Остапе, і ти, Андрію! Дай же, боже, щоб ви на війні завжди були удачливі! Щоб бусурменів били, і турків били б, і татарву били б; коли й ляхи почнуть щось проти віри нашої чинити, то й ляхів били б. Ну, підставляй свою чарку; що, добра горілка? А як по-латинському горілка? То ж бо то, синку, дурні були латинці: вони й не знали, чи є на світі горілка. Як, пак, того звали, що латинські вірші писав? Я грамоти тямлю не дуже, то й не знаю: Горацій[1], чи що?
- ↑ Горацій — славетний римський поет.
