Сторінка:Гоголь М. Тарас Бульба (1937).djvu/82

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

неприпоряджене, розпатлане, вилазило спід темного накинутого на голову покривала; і чудний блиск погляду, і мертвенна смаглість обличчя, що виступало гострими рисами, примушували думати, що це була примара. Він мимохіть схопився рукою за пищаль і мовив майже судорожно. — Хто ти? коли дух нечистий, згинь з очей; коли жива людина, не в час завів жарти — уб'ю з одного прицілу.

У відповідь на це примара приставила палець до губ і, здавалося, благала мовчати. Він опустив руку і став вдивлятись пильніше. З довгого волосся, шиї і півголих смаглявих грудей пізнав він жінку. Та вона була не тутешня уродженка: все обличчя її було смагляве, змарніле від недуги; широкі вилиці дуже виступали над опалими під ними щоками; вузькі очі підіймалися дугастим розрізом догори, і що більше він вдивлявся в риси її, то більше пізнавав у них щось знайоме.

Нарешті, він не втерпів, щоб не спитати: — Скажи, хто ти? Мені здається, немов би я знав тебе, чи бачив десь?

— Два роки тому, в Києві.

— Два роки тому, в Києві? — повторив Андрій, силкуючись перебрати все, що заціліло в його пам'яті від колишнього бурсацького