— Андрію! — сказав старий Бульба в той час, як Андрій проходив повз нього. Серце його завмерло; він спинився і, весь тремтячи, тихо мовив: — А що?
— З тобою баба! ой, одлатаю тебе, вставши, на всі боки! Не доведуть тебе баби до добра! — Сказавши це, він сперся головою на лікоть і став пильно розглядати закутану в покривало татарку.
Андрій стояв ні живий, ні мертвий, не маючи духу глянути в лице батькові. Але потім, коли підвів очі та подивився на нього, побачив, що старий Бульба вже спав, поклавши голову на долоню.
Він перехрестився. Раптом відлинув від серця переляк, ще швидше, ніж прилинув. Коли ж повернувся він, щоб глянути на татарку, вона стояла перед ним, як якась темна гранітна статуя, вся закутана в покривало, і відблиск далекої заграви, спалахнувши, осяяв самі її очі, здеревілі, як у мерця. Він смикнув її за рукав, і обоє пішли разом, безперестань оглядаючись назад, і нарешті спустилися спадиною в низовинну лощину, майже яр, званий подекуди балкою, по дну якого ліниво плазував протік, порослий осокою й засіяний купинами. Спустившись у цю лощину,
