лежучи на вододілі Дністра і Буга, стала важним торговельним осередком, якого звязки сягали далеко поза межі краю; свідчать про це нахідки римських монет з часів республики, а відтак римських цісарів Траяна, Гадріяна, Антоніна. Вагу політичного й торговельного осередка зберіг Звенигород до часу, в якому у перве згадує про нього український літописець. А сталося це в 1087 р. коли князь Ярополк вибрався до Звенигороду — в гості, чи на підбій — не відомо, але певним є те, що вже тоді був Звенигород одним з найзамітніших „червенських городів“. В 1124-1144 роках був Звенигород столицею князя Володимирка Володаревича, а коли останній перенісся до Галича, місце його на звенигородському уділі зайняв князь Іван Ростиславич. Не подобався „зрадливим Галичанам“ Володимирко і раз, а було це в 1144 р., коли Володимирко поїхав на лови до Тисьмениці, Галичане зрадили йому, закликавши до себе Івана Ростиславича звенигородського. Володимирко одначе скоро довідався про зраду и заступив Іванові дорогу до Галича так, що цеймзбувшися Звенигороду, а не діставши Галича, побачив себе примушеним тікати, зразу на Дунай, а відсіля в Київ. В той спосіб втратив наш Звенигород свого удільного князя і значіння столиці, в якій вже з рамени князя Володимирка засів (в 1146 р.) як воєвода боярин Іван Халдеєвич. При нагоді згадки про Халдеєвича згадує літописець укріплений звенигородський „острог“ (замок). Все ж таки і як столиця княжого воєводи, не тратить Звенигород свого зна-
