княжого замку, довкола якого розкидано безліч гробів — самих костей вивезено тоді 1000 фір. Тепер на місці замку Сінявського стоїть двір, але обриси замку легко можна означити. Творив він невеликий чотирокутник з такими ж баштами на гранях і т. зв. „форверками“ з сходу. Місцева традиція впевняє, що в замкових валах стоїть якась „золота бричка“.
На цьому можна би закінчити історію Звенигорода, що як село не попадав уже на сторінки хронік.
З далеко більшою вимовністю, ніж писана історія, говорять до нас археольоґічні нахідки, яких досі не вичерпано й не вповні використувано. Криницею їх є звенигородська територія.
В глибину доісторичних часів нашого городу вводять нас камяні сокирки, молотки, ножики, пряслиці і т. п., яких велику кількість оберігає музей Наук. Тов. Шевченка у Львові. Не мало нахідок свідчить про життя й розвиток Звенигорода в так зв. „добу металів“, з якої памятників найдено на території села бронзові списи, стріли, запинки, гривни, перстені, нараменники й наушниці, з яких пізніші зраджують звязок з римським провінціональним промислом Про звязки Звенигорода з Римом свідчать і находжені тут нерідко римські монети. З культурою того часу познайомлюють нас часто тут находжені окраси з шкла, карнеолю та порцеляни. Все те разом свідчить про життя й звязок Звенигорода в часах, не охоплених писаною історією — доісоричних.
З історичних памяток згадаємо многоцінні оловяні печатки, з яких одна київського митро-
