полита Константина, друга князя Василька Теребовельського. Тут же найдено й оловяну пльомбу, на якій находимо славний „тризуб“ князя Володимира Великого… Ті печатки й пльомби говорять недвозначно, що Звенигород був важним культурним і політичним центром ще довго перед тим, а ніж попав у 1087 р. на сторінки літопису.
Поза тим про оживлення життя в княжу добу Звенигорода говорить нам безліч камяних хрестиків, багатих бронзових енколпійонів (нагрудників), метальових ікон та нарешті поливяних кафлів, находжених на звенигородських церквищах. А треба знати, що ці нахідки випадкові, та що правильне обслідування звенигородської території показало б на світло денне ще багато памяток давно-минулої культури, які поширили б і не в одному доповнили би наші скупі відомости про княжий Звенигород. Про характер твердинного будівництва в княжу добу нашого города повчає нас збережене біля Звенигорода, над селом Підгородище — Городище. це останки того „острога“, про який згадує літописець під 1146 р. Городище, положене на високій і крутій горі, заросло згодом лісом, через що збереглися до нас його вали й рови, які усилюються в міру того, як слабне природня оборонність гори. Про звенигородське замчище ми вже згадували. Стіни замку Сінявського з 1716 р. покрили собою останки й сліди княжого замку, що мусів стояти на цьому місці й як усі тогочасні замки був обведений ровами та насторожений частоколами й баштами.
В сучасному Звенигороді є тільки одна церква св. Миколи, побудована з дерева в 1890 р. та
