тарем Богородиці й коли відслонено перед ним чудотворну ікону, поражений незвичайним блеском і ясністю, осліп. Пять годин трівала сліпота козацького гетьмана, почім в наслідок гарячих мольб черців і народу, та свого власного каяття, прозрів. За цю ласку дарував гетьман для монастиря срібну чашу наповнену дукатами й відступив з під Сокаля йдучи на Львів, відкіля написав до ігумена монастиря лист з подякою“…
Є історичні легенди, які опановують нашу історичну свідомість своєю незбагнутою красою. Але є лєґенди, від яких заносить політичною тенденцією і брехнею. До них належить і бернардинська лєґенда про Хмельницького.
Про те що Хмельницький привитаний українським Сокалем хлібом і сіллю не мав потреби, а тим менче часу здобувати бернардинського монастиря, знаємо з історії. Не виключене одначе, що гетьман з вродженої набожности, міг відвідати чудотворну ікону, якої українська традиція була йому відома; міг теж зложити її в дарі чашу з дукатами, але щоб цей великий вожд понижувався до такого мізерного підступу в відношенні до такого мізерного стратеґічного обєкту, щоб аж сам ходив на звіди і щоби врешті українська Богородиця осліпила українського гетьмана, за якого здоровля малиб гарячо молитися ті, що мали всі дані ненавидіти його усіми фібрами душі, це при всій своїй
