і по двох „райців“ католиків і православних. В місті, в якому чужинецький, напливовий елємент не міг закріпитися в обаві перед татарською небезпекою, місцеве населення творило тоді подавляючу більшість, але в правах стояло воно далеко позаду чужинецьких зайдів.
День 2 серпня 1519 р був епохальним в історії нашого міста. Тоді то зведено під Сокалем бій польсько-українських військ, на чолі яких стояли тоді гетьман М. Фірлєй і князь Константин Острожський, які одначе мусіли уступити перед перевагою татарви і як говорить хроніст „уїхали на сокальський замок, на кращий час себе для речі-посполитої резервуючи“.
Тоді старий Сокаль знищений і спалений татарами „до такої прийшов нужди, що зовсім ніхто не хотів у ньому мешкати“. Це привело тогочасного сокальського старосту Андрія Тенчинського (1524 р.) до перенесення оселі на инше місце.
Нове місто укріплено, але замок остався в румовищах поза його межами. В 1549 р. навідуються до Сокаля знову татари, які спалили місто разом з Бабинцем і палатою старости.
Люстрацїя сокальського староства з 1564–5 р. (Жерела III. 218) так описує культурно-промисловий стан і національний склад нашого міста: „Сокаль, — читаємо там — містечко над Бугом лежаче, в ньому міщане з своїх домів чиншу на замок не дають, ані з городів, бо
