Коло одинадцятої Хмара скоріш відчув як почув, що до його дверей тихо підкрадається кілька чоловік.
Тихий шелест ключа і на порозі стануло трьох червоноармійців з скерованими на його груди рушницями. До камери зайшов Рубцов з обома дозорцями.
— Руки назад!
Хвилина замішання й потім знову жаль та лють на себе.
— Ех — дурень! Знову дав себе звязати… Це вже певно — за постановою колегії…
Вийшли в коридор і стали коло камери № 8 — останньої перед вихідними дверима.
Котєльніков відімкнув її.
— Виходь!
З камери вийшли молодий ще чоловік і жінка з гарним інтеліґентним обличчям.
Руки в обох були звязані.
— Ставай один за одним! Випускай Котєльніков!
— Це ви вже нас розстріляєте? — тихо запитала жінка надщербленим голосом.
Рубцов засміявся.
— Ні — спати тебе разом з чоловіком покладемо…
Коло ґанку обабіч кожного стануло два червоноармійці. Шість багнетів нахилилося, торкаючись тіла.
Попереді йшов Рубцов. За ним Хмара, жінка, потім третій смертник. Позаді Арбузов зі своєю французькою карабінкою.
Тепла літня ніч дихнула в лице ласкавим
