Хмара почув, як на його лице впали теплі бризки. Жінка, жадібно хапнувши повітря — зсунулася по йому на підлогу.
Рубців відсунув ногами трупа Оніщенка під стіну й вхопивши її за ногу, — виволік на середину.
Піднявши за руку, копнув чоботом в груди.
— Вставай! Нема часу в обмороки гратися!
Жінка не рухалася.
Прокурор підійшов і порухав черевиком лице смертниці.
— Бий так — лежачу…
— Не можна — усміхнувся Галіцкій — куля від цементу рікошету дасть…
Рубцов нахилився й витягнувши гребінь, розпустив довге розкішне волосся. Намотавши його на руку, перекинув непритомну жінку вдаром ноги на живіт. Підтягнувши по підлозі до стіни підняв за волося голову від землі, лицем до дощок, і моргнув Арбузову.
— Валяй!
Арбузов став на коліно й приклав свою карабінку до потилиці.
Волосся разом з черепом підскочило і лишилося в руці вартового коменданта. Сіра маса мозку бризнула йому на ноги та дошки.
Витерши волоссям чоботи, Рубцов шпурнув череп під стіну на Оніщенка. Відсунувши ногами свіжий труп до першого — нахилився й голосно плеснув мертву жінку по повному бедрі.
— Пропав варстат!.. Ну, отаман, — обернувся він до Хмари, — підходь…
Хмара зробив кілька кроків і став мало не торкаючись обличчя заляпаних дощок.
