— Руки до гори! — Бандит!
Розлягся зляканий крик жінок.
Мовчки підняв руки.
— Машеруй униз!
Поки всі сходили по сходах, Арбузов побіг вперед і присвітивши оглянув двері пятої камери.
Вдарив ногою в одну фільонку. В порядку. Коли вдарив в другу — вона з тріском вилетіла до середини.
Побіг на зустріч.
— Давай його поки що у восьму.
Коли розхристаного Хмару впхнули до восьмої камери, дозорець з нервовим сміхом погрозив йому револьвером.
— Я тобі, бандит, покажу як тікати! Все рівно я тебе „шльопну“, та так постараюся, що ще годину мучитися будеш!..
Через хвилину повернувся, забив ручкою револьвера цвяха коло дверей і повісивши гасову лямпу пішов.
Хмара важко опустився на тапчан поруч сидівшого в восьмій камері в'язня[1]. Якийсь час сидів мовчки з низько похиленою головою, потім підняв запалений погляд на сусіда.
— Ну, тепер — покришка. Єдина надія була на цю втечу… Як би було вдалося — ми б оце з вами були вже десь за Калічом…
Той підвівся на ліктеві.
— Я нічого не розумію… Як ви опинилися на горі — коли камера замкнута? Мені було чути все…
Хмара сумно усміхнувся й махнув рукою.
- ↑ Той в'язень — був автор цих р'ядків.
