|
Чом не йдете визволяти |
Густо бренів бас Хмари… Надривався від чуття й болю високий ласкавий тенор Іваніва…
Пісня зміняла пісню…
Жартували й сміялися чекісти.
Коли в вікна став прокрадатися сірий осінній світанок — кати піднялися із за столу.
Хмара сидів в куті на цеглинах і понуро дивився на все ясніючу пляму денного світла в горішній частині вікна.
Яблонівський та Іванів сиділи в другому куті притулившись один до одного.
Визірка в дверях була закрита на сторч поставленим тапчаном.
За дверима тихо прорипотіли кроки… Щит за вікном здрігнув на гачках й затріщавши полетів на землю. До камери вірвалося світло.
Хмара зірвався і приставив до вікна дошку другого тапчана.
В ту ж хвилину в вікно приснули стріли, брязкнули шибки і дошка похитнувшись, впала на підлогу. Впала й друга коло дверей, пхнута в визірку рушницею. І з цього боку посипалися стріли.
За вікном показалася зелена шапка. Між грати просунулася зкермована на Хмару рушниця. Та не встиг впасти стріл, як влучно пущена між грати цеглина перекинула навзнак чекіста. Не відважувалися більше показувати голови. Стріляли із за стіни в кути коло дверей. З дверей обстрілювали
