Сторінка:Гребінка Євген. Вибрані твори (Київ, 1935).djvu/20

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

суспільства («Горобці та Вишня», «Маківка», «Віл», «Утята та Степ», «Хлопці»); байки політично-дидактичного спрямовання («Злий кінь», «Сонце й Вітер», «Гай і Сокира») і, нарешті, байки з проповіддю конкретних норм суспільної моралі: смиренства, скромності, задоволеності своєю долею, покірності встановленим віковічним звичаям («Цап», «Ячмінь», «Дядько на дзвониці», «Пшениця», «Соловей», «Верша й Болото», «Рожа та Хміль», «Ворона і Ягня», «Мирошник», «Вовк і Огонь»).

Слід відзначити ще дві байки — «Лебідь і Гуси» і «Сонце та Хмари», де письменник виявляє ідеалістичну впевненість, що внутрішня «чистота» та «доброчинність» є велика сила, яка все перемагає.

Відзначальні риси всіх байок Гребінки це м'який юмор, відсутність сатиричної гостроти, тон поблажливості і примиренства до негативних явищ, які зображує автор, виключно констатаційний характер показу їх і відсутність дієвого висновку.

Навіть у байках, що зачіпають гостру для того часу тему — сваволю чиновництва, хижацьку кругову поруку та продажність хабарницького суду, автор обмежується констатацією явища.

Колючий «Будяк» забрав у смиренної «Коноплиночки» усю землю спід корінця та ще на неї ж і кричить, що вона його буцім «у боки пхає», заважає йому жити. Прозорим натяком — «та цур йому: розсерджу комісара» (комісар — капітан-ісправник) — письменник дає зрозуміти, кого він розуміє під «будяком», але ніякого висновку щодо захисту смиренних «коноплиночок» від