Сторінка:Гребінка Євген. Вибрані твори (Київ, 1935).djvu/21

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

хижих «будяків» він не подає. Суддя Ведмідь з підсудками Вовками, за скаргою законниці Лисиці, судять Вола за те, що той на винниці «пив, як мошенник, брагу, їв сіно, і овес, і сіль». Не слухаючи волових виправдувань, — «бо він ситенький був», — хижацький суд вирішує: «за такі гріхи його четвертувать і м'ясо розідрать суддям на рівні часті, лисичці ж ратиці віддать».

Натяк на дворянсько-чиновницький свавільний суд зовсім прозорий, але й тут маємо тільки констатацію типового явища та вияв гуманного співчуття гіркій долі «ситенького» вола в поміщицько-поліцейській державі, де господарі — вовки та ведмеді.

Констатацією сваволі та хабарництва, як явища закономірного і непероборного, обмежується поет і в байці «Рибалка». Маленька річка Оржиця, розлютувавшися в повідь, вирвала й понесла з собою рибалчин ятер. Рибалка йде позивати малу річку до старшої — Сули, але, дійшовши до місця, бачить, що награбованим малі річки поділилися з великою рікою. Констатацію цю подано у гірко-зловтішному, глузливому тоні:

«А що, земляче, пожививсь?»

Але розшифрування алегорії дише безнадійністю:

«Еге, Охріменко дурний:
Пішов прохать у повітовий,
Що обідрав його наш писар волосний!»

Рибалці, Охріменкові, Коноплиночці, Волові залишається лише «зітхнути» і примиритися з системою,